 | Пошта і поштовий зв'язок – дуже давній винахід людства. Адже потреба обмінюватися повідомленнями існувала в усі часи.
У Станіславові (до 1939 р. – Станіславів, до 1962 р. – Станіслав, нині Івано-Франківськ) пошта була створена 1830 р. У ті часи звичної для нас конскрипційної адресації будинків (назва вулиці та номер будинку на вулиці з парною і непарною сторонами) ще не існувало. Будинки одержували порядковий номер у межах певного передмістя.
У спогадах мемуариста С.Токарського про Станіславів 1850 р. згадується, що листи зі Львова часом доходили за тиждень. Місто на той час утримувало лише двох листонош.
Поштовий зв'язок пожвавився в середині ХІХ ст.. з побудовою залізниць, винайденням поштової марки та штемпельних конвертів.
Галичина, Буковина і Закарпаття до 1918 р. були охоплені державною австрійською поштою. Її офіційна назва – Цісарсько-королівська пошта, скорочено – Ц.К. пошта. Такі написи бачимо на документах, поштівках, штемпелях тих часів. У Західно – Українській Народній Республіці, столицею якої був Станіславів (січень – травень 1919 р.) діяв державний секретаріат шляхів, пошти і телеграфу, були впроваджені власні знаки поштової оплати шляхом надруків на австрійських марках.
У 1894 р. у Станіславові почала діяти перша телефонна станція на 12 номерів.
Перед Першою світовою війною станція мала 457 номерів і міжміський зв'язок з Віднем, Львовом, Краковом, Чернівцями, а 1939 р. – понад 800 номерів.
Наприкінці ХІХ ст.. населення міста становило понад 30 тис. чоловік. Одного поштового відділення для обслуговування городян було замало. Додатково були відкриті два відділення (на вокзалі і по вул.. Дністровській, 2).
Невдовзі і цього було замало, тому протягом 1908-1909 рр. власник друкарні і співвласник газети «Кур’єр Станіславовські» С.Хованець на замовлення влади спорудив чотириповерховий будинок за проектом відомого архітектора Я.Кудельського.
Уперше споруда була спеціальною, але ще приватною. Її нинішня адреса – вул.. Cічових Стрільців, 15 (сьогодні тут розташоване головне управління пенсійного фонду України в Івано-Франківській області). Це була п’ята за ліком пошта.
Поштово – телеграфний уряд тут знаходився протягом 19 наступних літ. Сюди надходили листи з фронтів Першої світової війни, а під час українсько-польської війни від вояків Українсько-Галицької армії.
З апаратів Станіславського телеграфу розповсюджувалися по краю розпорядження уряду ЗУНР в 1919 р. Цікаво, що шоста за числом у місті державна пошта, будівництво якої розпочали за спеціальним проектом у період міжвоєнної Польщі в 1937 р. – це нинішній поштамт, що був вдало розширений 1968 р.
Під час війни було повністю знищено мережу підприємств зв'язку, вивезено обладнання.
27 липня 1944 р. Станіславів був звільнений, і в цей же день встановлено комутатор ЦБ, встановлено апаратуру телеграфу і зв'язок з Києвом. У вересні 1944 р. область була звільнена повністю.
Зв’язківці розпочали відновлювати роботу засобів зв'язку. В управлінні зв'язку були створені оперативні групи. Під їхнім керівництвом почали проводитися спрощені поштові операції, здійснювалася доставка кореспонденції в міські пункти, а також обмін пошти в сільській місцевості.
Про умови праці того періоду розповідає ветеран поштового зв'язку А.Пташник: «Пам’ятаю день 10 серпня 1944 р. Уперше переступила поріг прохідної, піднялася на другий поверх, несміливо постукала в кабінет начальника контори В.Незяєва. З того часу стала зв’язківцем. Нас було кілька чоловік, одна поштова машина, яка до речі, дуже часто виходила з ладу, тому пошту, тобто мішок з кореспонденцією, часто пізно увечері доводилося нести самій до вокзалу, щоб провести обмін. В операційному залі було тісно, зимно. Вечорами вивчали поштові правила, носили цеглу, прибирали приміщення поштамту, мили вікна. Ніхто тоді не рахувався зі своїм особистим часом. Працювали по 9-10 годин».
Працю зв’язківців Станіславської міськконтори зв'язку в 1947 р. було відзначено міністром зв'язку СРСР (наказ №494). Присуджено третю грошову премію в розмірі 8 тис. крб. 1958 р. започаткував піднесення і розвиток засобів зв'язку в усіх напрямках. Населенню області доставлялося 367 тис. примірників газет, журналів. Рішенням Президії обласної Ради профспілок до обласної книги «Трудові Слави» в 1959 р. занесено бригаду переводного відділу Станіславської міськконтори зв'язку (начальник відділу Л.Николенко, листоноша Перегинської райконтори зв'язку Д.Яцишин).
За 1959-1965 р. перевезення пошти гужовим транспортом було повністю переведено на автомобільний, і контрольні терміни доставки поштової кореспонденції значно скоротилися.
У 1966 – 1968 р. у всіх районних вузлах зв'язку, поштамті, ОПП були встановлені й уведені в експлуатацію засоби поштової механізації, які в 5-6 разів збільшили продуктивність праці на вантажно-розвантажувальних роботах, штемпелюванні кореспонденції і на транспортуванні пошти до поштових вагонів та автомашин. Уже в період державної незалежності України в 2004 р. відбувся перший етап реструктуризації Укрпошти і вона почала функціонувати як самостійна господарська одиниця.
З початку жовтня 2006 р. в Івано-Франківській дирекції УДППЗ “Укрпошта” відбувся черговий етап реорганізації підприємства. Створено шість центрів поштового зв'язку. Івано-Франківський поштамт – центр поштового зв'язку номер один. Сюди ввійшли Тисменицький і Тлумацький цехи обслуговування споживачів (ЦОС). Другий центр – Калуський, куди належать Долинський і Рожнятівський ЦОС. Третій центр – Коломийський, туди входить Городенківський та Снятинський цехи обслуговування споживачів. Четвертий центр – Надвірнянський, куди належать Богородчанський і Яремчанський ЦОС. П’ятий центр – Косівський, куди входить Верховинський ЦОС. І шостий – Галицький центр поштового зв'язку, куди входить Рогатинський ЦОС.
Існуюча мережа об’єктів поштового зв'язку забезпечує мешканців – 819 населених пунктів в т.ч. 234 населених пунктів з статусом гірського (497 відділень поштового зв'язку, в тому числі: 420 сільських і 77 міських).
Центр обробки та перевезення пошти (ЦОПП) на Івано-Франківщині обслуговує (86 автомобілів) 4 внутрішньообласних та 40 внутрішньорайонних маршрутів. |